Пам'ять жертв голодоморів та політичних репресій

Ми пам’ятаємо!

24 листопада, як і щороку, в останню суботу листопада, студенти коледжу разом із викладачами вшанували пам'ять жертв голодоморів та політичних репресій, що залишилися нам у спадок від радянського минулого. Комплекс заходів передбачав перегляд моторошного фільму про голод, завдяки якому студенти переконались у тому, що найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр.

Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження. "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду.

Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків".

Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося.

Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 3,5 до 8 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. (Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.)

О 16:00 студенти та викладачі коледжу приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку», а потім відвідали молодіжний театр «Віримо» де  переглянули традиційну виставу театру «Голодна кров».

Сліз було багато. Болю також. А ще був запашний чорний хліб, який наприкінці вечора ми розділили з усіма відвідувачами театру. А після оплесків була тиша.

Голод 1932 – 1933 рр. одна з найчорніших, найтемніших і найболісніших сторінок українського народу. Ми нація що пам’ятає! Ми нація, що не збуде! Ми нація! І що б там не було – ми вжили!